А ты не писал...

А ти не писав...

Губила паролі, заплутала доступи-входи,
ламала пін-коди, на серце чіпляла замок,
блукала усміхнена, боса, нещадна і горда,
а ти не писав, ти дощами жовтневими мок.
Вона танцювала у срібному сяйві ліхтарні,
її огортав солодкавий молочний туман,
її відшукати - надії порожні і марні,
а дощ моросив - витанцьовував злісний канкан.

Вона відродилась, змінила поставу, вимову,
вона повернулась в далекий засніжений фьорд,
ти пишеш листи, починаючи знову і знову...

Звучить саксофон. Завмирає осінній акорд...

Оксана Яблонська (с).

А ТЫ НЕ ПИСАЛ

Теряла пароли, запуталась в доступах-вхОдах,
Вскрывала пин-коды, на сердце цепляла замок,
Босою бродила, смеясь беспощадно и гордо, -
А ТЫ НЕ ПИСАЛ... ПОД ОКТЯБРЬСКИМИ ЛИВНЯМИ МОК!..
Она танцевала в серебряном свете прекрасном,
Окутал Её сладковатый молочный туман,
Её отыскать – те надежды пусты и напрасны, -
А дождь не стихает, танцуя зловещий канкан.

Она возродилась, сменив своё имя и образ,
Она возвратилась в далёкий заснеженный фьорд…
Теперь Ты Ей пишешь… Ты очень настойчив и собран…

Хрипит саксофон… Умирает осенний аккорд…

Перевод Вячеслава Макутя


Рецензии