Иль вырос я, иль хата покосилась...

           вольный перевод  с  украинского.Николай  Кузьменчук
                http://www.stihi.ru/2012/06/06/10456
          

ПАМЯТИ  ПОЭТА.


Иль  вырос  я,  иль  хата  покосилась,
Что  крыша  достаёт мне  до  плеча,
И  с  грустью  вербы  над  прудом  склонились,
И  мамина  слезинка  горяча.

Из  города  ждет  сына,  как  из  детства,
-Ты  приезжай,-  всё просит  много  лет,
Как  прежде,  я с  утра  поставлю  тесто,
И  выпеку  в  печи  румяный  хлеб.

Ты   приезжай, мы  огород  посадим,
Забор,  быть  может,  ты поправишь  мне,
И  дашь  совет,  да  посидим  мы  рядом,
А я  яиц  и сала  дам  тебе.

Ты  приезжай  сынок,  все   сено  косят,
И  лето  теплое  вот-вот  пройдет,
Прохлада  утром  всходы   росит,
А  сердце  так  болит, тебя всё  ждёт.

Ты  приезжай,  картофель  убирают,
Листвою  осень  желтою  шумит,
Ты  приезжай,  родной  мой,  умоляю,
Спроси,  что  делаю, и  что  болит.

Ты  приезжай   сынок,  зима  уж скоро,
Незнаю,  зимовать  как  буду я,
И  смотрит  хата  старая   с  укором,
Как   валится   сарай  средь  бела  дня.
 
Ты  приезжай  сынок,  гудят  метели,
Болею  я,  а  в  доме  нет  тепла,
Так  может  быть,  приедешь  с  той  недели,
Соседи  помогают,  так  занемогла.

Ты  приезжай,  весна  мне  будет  краем,
Она  пройдёт,  как  видно,  без  меня,
Ну,  кто же  там  тебя  не  отпускает,
Тебя  всё  нет,  чего  же  нет  тебя?

Так  ты  скажи,  что  ждет  в  деревне  мама,
Живет  сама  старушка  там  давно,
На  сердце  ноет от  разлуки  рана,
Да  проглядела  все  глаза  в  окно.

Иль  вырос  я,  иль  хата  покосилась,
Что  крыша  достаёт мне  до  плеча,
И  с  грустью  вербы  над  прудом  склонились,
И  мамина  слезинка  горяча.
.................

Я  еду,  мама,  слышишь,
Только  жди,
Я  завтра  буду,  так  всем  и скажи!


********************************8

ОРИГИНАЛ

чи хата похилилась

Николай Кузьменчук

Чи виріс я, чи хата похилилась,
Що стріха дістає мого плеча?
Сумні над ставом верби зажурились,
І мати виглядає орача.

Вона давно чекає його з міста,
- Приїдь, - казала,в теплі місяці,
Я, як колись, вчиню у діжці тісто,
Спечу в печі рум’яних буханців.

Приїдь синочку, ми город посадим
І може тин полагодиш мені,
Вдвох поговоримо, даси пораду
А я дам сала і яєць тбі.

Приїдь синочку, вже отаву косять,
І тепле літо скоро вже мине,
Ранкова прохолода вруна росить,
А серце так болить бо жде тебе.

Приїдь, синочку. Картоплі копають,
Пожовклим листям осінь гомонить,
Приїдь дитино, я тебе чекаю,
Спитай, що я роблю і що болить.

Приїдь, синочку, скоро вже зима.
Як зимувати буду я не знаю,
І хата наща стала вже стара ,
Повітка валиться (про це тобі писала).

Приїдь, синочку, віхоли гудуть.
Не дуже тепло вдома, я хворію...
Сусіди в постіль воду подають,
То може ти приїдеш в цю неділю?

Приїдь дитино, бо мабуть весна
Пройде, та вже без мене рідним краєм.
Тебе нема. Чогось тебе нема.
Може тебе там хтось не відпускає?

То ти скажи, що Мати тебе жде,
Одна, в селі старенька проживає.
Надворі темно, лід тріщить, мете,
А я тебе у вікна виглядаю…

Чи виріс я, чи хата похилилась.
Що стріха дістає мого плеча?
Сумні над ставом верби зажурились,
А мати все чекає орача.

………………………

Я їду, мамо, чуєш?!
Я вже їду…
Я завтра буду-ти так всім скажи!......

.............


Вчера,(12.02) ушёл от нас зимней стезёй поэт Николай Кузьменчук. Ушёл в Вечность светлых людей и воздушных строф. Ушёл, оставив нам, музыку своей чуткой, ранимой и совестливой души. Музыку слов, от которой нельзя не заплакать...
Теперь, когда его дороги и рифмы неведомы, ещё и ещё раз хочется прочесть:

"Чи виріс я, чи хата похилилась,
Що стріха дістає мого плеча?
Сумні над ставом верби зажурились,
І мати виглядає орача... "

Царствия Небесного Вам, Николай Яковлевич и вечная память в нас живущих

Сергей Данилюк   13.02.2015 12:02   •