Як падає зірка, побачила я
В вінок свій життєвий надію вплела.
Додала я сонця. Настала весна.
Барвистого неба я фарби взяла.
Додала я вітер в флакон майбуття,
Додала рішучості, жаги життя;
Душа заспівала і тисячі мов,
Переплелись у єдину любов.
Додала я й гніву, додала зими,
Створила я повінь, змішала я сни;
Змішала всї мрії, зростила з них сад,
Де місяцю лютий вогонь буде рад.
Бо темно так стало, так сумно душі,
І сердцю не пишуться більше вірші,
Застиг одинокий важкий силует,
Емоцій і слів не знаходить поет.
Змарнілі сузір’я, змарніло буття,
Поет смерті хоче все більш за життя.
Все більше і краще він хоче туди,
Зворотнього шляху де не знайти.
***
Як падає зірка, побачив поет,
Надії й любові відтоді дует..
Іскриться сміливою зіркою скрізь,
Долонями неї уночі торкнись...
***
© Copyright: Екатерина Экозьянц, 2015
Свидетельство о публикации №115053110179
Свидетельство о публикации №115053110179
Рецензии