Його блакитні очі сяють
Немов ранкова та роса.
Він з тих, кого життя чекають,
Чия душа - це лиш краса.
Коли говорить, голос ллється
Немов чистесенький кришталь.
А його посмішка сміється,
Найважливіша ця деталь.
Бо посміхаючись він топить
Мене в бездонних тих очах,
І щасливішою лиш робить
При рідких наших зустрічах.
Про це йому не знати, мабуть,
Що оселився в серці він.
Можливо, що йому і скажуть,
Або залишиться без змін
Все те, що зараз відчуваю,
Те, що пульсує у крові,
Чого від нього я чекаю,
Що враз застрягло в голові.
Чекати кожен раз складніше,
Гадати чи взаємним є
Те почуття, що вже горить сильніше,
І чи його вогонь встає.
Одне маленьке почуття
© Copyright: Анастасия Билоус, 2015
Свидетельство о публикации №115052700362
Свидетельство о публикации №115052700362
Рецензии