Про що ти мрієш, пані стиглих літ?
Чи прагне ще чогось твоє серденько,
Коли позаду – розквіт і зеніт,
А осінь так хвилююче близенько?
А ти на світі наче й не жила,
Все тільки готувалася до щастя,
Та виросла давно вже ковила,
Де коники промчалися гривасті.
О, скільки нездійсненних мрій-химер
Тим коникам пекли вогнем копита!
І що тобі лишилося тепер?
Лиш торба, щедро мудрістю набита.
Усе частіше губишся в юрбі,
І вже не треба начебто нічого,
Та щось не тільки дітям, а й собі
Ще часом просиш пошепки у Бога.
Про що ти мрi ш, панi стиглих лiт
© Copyright: Валентина Попелюшка, 2015
Свидетельство о публикации №115052608799
Свидетельство о публикации №115052608799
Рецензии
