Не спиняй мене...

(Про тих,хто не повернувся із війни)
                Вічна пам'ять...
Не спиняй мене,
Я піду у краї далекі,
І тільки сонце спалахне
Як ключем піднімуться лелеки.

Не спиняй,не верну назад,
Тільки ти знала всі мої тревоги
Хай дощем плаче листопад
І змиє слід мій із дороги.

Не плач,мамо, я вибрав шлях
Нехай такий,але ми не здамося,
Я буду битися до крові десь в полях
А вона все плаче,прибира сиве волосся.

Десь набігла сіра хмара
Краплі важко падали на землю
І вона неначе знала
Що я покидаю рідну неньку.

Іду,не обертаюсь,
Неначе щось в душі скребеться
Матінко,с тобой навік прощаюсь я
А вона сльозу втирає і думає:,,молитись,що вернеться ".

І провід обриває вітер
Стоїть матір мокра і нещасна
Ніхто не знає, що чекає :перемога,або цвинтар
Не можна долю вгадати передчасно.

Він стогне і кричить від болю
Матір на колінах молитви читає
Ця історія про тих ,що не здається без бою
Про тих,хто героєм помирає.

На пам'ятнику горить вогонь
І плач матері,в руках прив'явші квіти
Падають із сухих долонь
Пелюстки розсипались ,сльозами вмиті...