магія мислячого
Сонце вкралось пітьмою у наші обличчя,
Зцепеніли морозом від страху гарячі вуста.
Бурею думок неслися у прозінь молитви і сльози,
Туди, де між кісток закопані наші пожовклі серця.
Відізвуться сталлю забутії нами сказання,
Про шквали із лютих, як вітер, зкривавлених слів.
Про жах серед ночі крізь небо в зірках, і довіку,
Навій же мені чорні сни про міжкраїх птахів!
Єдиною піснею ллється сідіюча вічність,
Забудуть тебе - якщо ти все утратив сповна.
А думки зостануться, хоч може згорять на папері,
Все інше із часом безвільно засипле земля.
Під чорніючим сонцем згорають всі наші надії,
Мовчим - лиш допоки наш попіл згорить до кінця.
Нам в страшних видіннях щерились містичні сказання,
Щоб магія думок проклять набула від творця.
24.05.15
магия мыслящего
© Copyright: Дмитрий Атасиль, 2015
Свидетельство о публикации №115052600431
Свидетельство о публикации №115052600431
Рецензии