Матеуш

Я савелій та пан Матеуш сіли на потяг та вирушили до у напрямку України.Це стало зрозумілим,коли мені почали траплятись на очі знайоми написи.Моє щастя було в тому,що емульсію,яку яне змогла змити,відчувала тільки я та пан Матеуш.Йому певно було не дуже приємно і тому він викупивши собі ціле купе,пив віскі та вдивлявся у далечінь.
Савелій дрімав.Його довге волосся великими зміями сповзало до долу.Раптом мені здалось що у цьому місячному сяйві він дивовижно гарний і мені захотілось його поцілувати.Але швидко отямившись від своїх мрійливих думок,я відчула на собі погляд.Це був провідник:
- вставайте,через 35 хвилин зупинка.
- дякую.
З сусіднього купе ми почули стукіт та шарпання.Савелій різко підскочив та подивився на годинник:
- дідько,я знав,що не встигну.
- що саме?
- попередити.
Поїзд вако зупинився і ми швико вискочили.
Матеуш взяв таксі:
- самий дорогий готель прошу,- сказав Савелій.
Поки ми їхали,мої очі вловили обличчя пана Матеуша,воно було вкрите потом.Він хвилювався.
Зайшовши у естибюль,Я з нашим новим другом іпшли на реєстрацію,а Савелій дивним чином відразу запросив усі номери місцевих газет.
Піднявшись у номер,ми розсілись:
- навіщо тобі стільки газет?
Савелій мовчав і вичитував об"яви.
- Він шукає, - розсміявся Матеуш.
- вірно кажеш,вірно.Ось знайшов,- указав нам пальцем на повідомлення.
" Гадаю на Таро,знаю,що буде.вул.Чорновола 89,кв 15."
- Ось вона,ти відчуваєш?
Матеуш глибоко вдихнув ніздрями повітря:
- ще й як.
- ну що ж панове виходим на пошуки.
Поснідавши,ми вийшли до центру,трохи піднялись від місцевої ратуші та опинились за вказанною адресою.
- Треба вичікувати,- сказав Савелій і вказав поглядом на ресторацію,що була навпроти.
Вибравши місце біля вікна,Матеуш зробив нам усім смачний десерт.
- Як думаєш довго чекати?, - запитав він.
- не думаю.
Час минав повільно,я нудилась,а чоловіки сиділи мовчки і вглядались у кожного крокуючого.
Раптом я подивом подивилась у глиб залу і побачила її.Це була вона,велична постава,бліда шкіра та дивовижне довге,чорне волосся,яке було старанно заплетене у дві коси червоними стрічками.Я вдала,що нічого не сталось,та стукнула Савелія по нозі.Він повернувся до мене і я кивнула йому у сторону гості.Савелій кліпнув мені у відповідь,і ми вичікували далі.
Споглядаючи за Малгожатою,я помітила у її суворому обличчі певну дитячість.Вона читала книгу і часом тихенько посміювалась.Це було досить дивно та водночас чарівно.Пройшло ще десь пів години,вона розрахувалась.І попрямувала до виходу.
Савелій сильно напружився.Я намагалась перевести це у інше русло.
Як тільки двері зачинились,ми всі підскочили та ринулись за нею.
Малгожата попрямувала до свого будинку,зайшла у під"зд і зникла.В одну мить Матеуш затягнув нас на сходи,і ми опинились перед її дверима.
- чекай нас на вулиці.Тобі ще рано, - сказав Савелій.
Наш друг спустився на перший поверх та закурив.
Я постукала у двері.
- Доборого дня,я за об"явою,- раптом вирвалось у мене.
Вона усміхнулась і відповіла:
- проходьте.
Ми зайшли усередину,там було досить темно,не зважаючи на те,що на вулиці був сонячний день.
- Я знаю,за чим ви прийшли, - продовжувала власниця.
- Тоді мені не треба говорити, - підхопила я.
Коли ми зайшли до зали,вона обернулась і побачила Савелія,її всміхнене облиичя враз змінилось,ніби його залив бетон:
- а ти чого тут?
- ось ми і побачились,Малгожата,чи як ти там написала,Марія,чи софія,чи Хель??
- в мене багато імен,вибирай яке тобі більше довподоби, - іронічно відмовила хозяйка.
- мені ніяке з них не довподоби,мені не подобається навіть той запах,через який ти намагаєшся приховатися від мене,мені навіть не подобається місце де ти живеш...
- і що я маю тобі відповісти?
- ти...істота у людській подобі,ти, що саморучно себе ув"язнила,щоб...
- певно ви щось плутаєте, - знов іронічно відповіла Малгожата,та почала розплітати свої коси.
- ні!,- закричав Савелій, - ти дитя мороку,володарка мертвих,ти...
- хм...певно ви перечитались...
- ні! не смій так зі мною говорити,я бачу по твоїм очам,від мене не сховаєшся,ким ти не була і не намагалась прикинутись,адже і ти і я знаєм тво.справжню подобу.
- і що з того савелію? я тобі вже казала і повторюю ще раз,я не візьму тебе до себе,ти не скоро помреш,а просто так мені ти не потрібний.Тим паче, - розплівши другу косу, - ти знаєш,що кожна душа проходить три етапи,розщеплення та відсів у архів.Ти сам ходячий архів.Тому вибач,шиш на бариш не вийде.
Савелій сів.Вперше в житті я побачила його таким розчавленим.Його погляд дивився у пустоту.
- Я маю дещо тобі віддати,- промовив він тихо,- ось бери, - і протягнув Малгожаті її портрет.
Посмішка зникла з її обличчя,вона ніжно взяла портрет з його рук та вдивилась у нього:
- Я співаю твою пісню,і місяць веде мене до тебе...,- пошепки промовили її уста.
- Певно нам час рухатись,- підвівся Савелій.
- зачекай,Савелій,є закон,кожна людина є аватаром свого бога та його жерцем.Тобі потрібно зрозуміти,ким ти є насправді.Я немаю права без вагомої причини забирати тебе до себе.Розумієш?
Він перем"явся з ноги на ногу:
- хто дасть мені відповідь?
- я....
раптом двері з великим гуркотом відчинились.На порощі стояв Матеуш.Малгожата зіскочила з місця і до крові стиснула рукою своє зображення:
- Хто тебе сюди кликав,тварино?
- Я, - Матеуш зробив крок, - сам накликався.
- зрадник це так істота яка не має...
- Зупинись,я був не правий.Я 200 років чекав на цю зустріч, - він простягнув до неї руки,вони трусились,а очі налиись слізьми,- мені не сила було терпіти.Я так не можу.
На диво її холоднокровність мене здивувала.Жоден м"яз на її обличчі не рухнувся.Малгожата в цей момент перемінилась,і перед нами постала зовсям інша істота.Від неї несло холодом та болем.Я відчула як в мене пробіг холодок та волосся почало вкриватись інеєм.Савелій взяв мене за руку.
- Я знаю,знаю,зна,що так не мало бути,я сам себе налякався.За стільки часу я стільки разів уявлялв нашу зустріч,я знав,які слова я тобі скажу,але зараз,я не можу навіть букви докупи зібрати....пробач мене...я загубився у власній подобі...я побоявся що завдам тобі шкоди.
Сльози Матеуша лялись без упину,руки намагались найти у кишені портсигар,але ві хвилювання він вислизував.Малгожата подивилась йому у вічі:
- Ти залишив мене одну,ти сказав,що лишаєш мене.Ти мені.
- Знаю,це важко зрозуміти але прошу тебе дай піійти.Дай доторкнутись до тебе,відчути запах твого волосся.
Савелія почало трясти від холоду.Я розуміла що температура у кімнаті знизилась,вона була вже напевно нижче нуля.
Глибоко видихнувши,малгожата,повернулась до нас спиною:
- моє волосся втомилось,розчеши його.
Матеуш обережно підійшов до неї,узяв гребінь і почав водити ним по її голові.В цей момент мені здалось,що він палає,але поглянувши на його я зрозуміла,що нам краще піти звідси.
МИ поволі почали ркокувати до виходу:
- Савелію,подивись на нас,сьогодні ти востаннє бачиш мене такою.Мій цикл завершився,зустрінемось вже у мене вдома.
Ми подивились на них,до мого горла підійшов ком.Плакати не було сили.Розмова цих двох та сама ситація наклали на мене меланхолійний настрій.
- Савелію,- обернувся Матеуш,- візьми до уваги,що нівякому разі не мона,щоб тебе спалили.
Мій друг кивнув у відповідь і ми вибігли на двір.