77. Василь Стус. О, сколько слов... 1

О, сколько слов, чудовищам подобных!
И все мимо меня культями бьют,
И все в мою не попадают суть,
А только долбят.
И я бреду - сквозь лицемерность слова,
Война идет, и тут - передовая,
Где все твои бойцы - одни слова.
Измену сеют облики былого...
Не обманись же, веруя добру,
Не затеряйся в мук своих завалах.
Воспоминанья делают усталым,
А как только устану - так помру
И в кружевной ночи я пропаду,
Где ни услад не сыщешь и ни скорби,
Где не живут, а смерть свою жуют.
О, сколько слов, чудовищам подобных!


О, скільки слів, неначе поторочі!
І всі повз мене, ніби кулі, б'ють,
і всі мою живу минають суть,
а тільки строчать.
И я бреду — крізь ці слова облудні,
Бо йде тут бiй, бо тут - передова,
де всі твої бійці — одні слова.
Та сіють зраду спогади марудні...
Не ошукайся ж, вiрячи добру
I не згубись у мук своiх огромi.
Спогадуючи, пiддаэшся втомi,
Хоч тiльки-но стомлюся — i помру.
І в помережані сховаюсь ночі,
де ні жалю, ні радощів не ймуть,
де не живуть, а смерть свою жують.
О, скільки слів, неначе поторочі.