Неначе насправді, у дивному сні
Я бачив, як жінка пливе на коні,
Несе її річки німа течія –
Не знаю, чи сплю, чи прокинувся я.
Немає нікого – рожевий туман.
Вона королева солодких оман.
Парним молоком пахне в річці вода.
А жінка вродлива й така молода!
Іще не прокинулась неба блакить –
В очах її сонце ранкове горить,
Мене тут чекає навмисно невже?
Мій спокій і долю вона береже.
А я випадково зустрів тут її
На білім у яблуках сірих коні.
Хто має дороги, а хто – кораблі...
Моя ж доля – жінка оця у воді.
Повільно і тихо так сонце встає,
Уже і не знаю: нема мене – є?
Нема мені звідси назад вороття.
Тут невипадково залишуся я.
Шукай, не шукай – мене вже не знайдеш.
Хіба що за мною ти теж попливеш.
Тоді й упізнаєш: на синім коні
У сні про любов я наснюся тобі.
13.05.15
Жiнка на бiлiм конi
© Copyright: Олег Вербовий, 2015
Свидетельство о публикации №115051307109
Свидетельство о публикации №115051307109
Рецензии