Констатувати мушу, з болем...

Констатувати мушу, з болем,
Довготривалих перемог,
Над окупантами, ніколи
Чомусь не дарував нам бог.
Колись орда, а потім шляхта,
Пізніше турки, москалі,
Лізли сюди, мов несли вахту,
На богом даній нам землі.
Київська Русь колись розпалась,
А потім хвойда знищить Січ.
ЗУНР з УНР лиш об’єднались,
Лиш тільки стали пліч о пліч,
Лиш січові стрільці піднялись
І встигли вийти до Дніпра,
А отамани лиш обнялись
І перемог пора прийшла.
Аж тут зявляється «зараза»,
Чума з червоним кумачем,
В якій побачиш не відразу,
Подібність повну з палачем.
ЇЇ змінила інша нечисть,
Уже коричнева чума.
Бійці УПА, віддай їм почесть,
Боролись зразу з обома.
Та ці поразки, як не дивно,
Нам незалежність принесли,
А крізь байдужість і пасивність,
Нові загрози проросли.
Йшли в президенти комуністи,
Сховавши в сейфі партквиток,
А їм в тюрму би в пору сісти,
На довгий, на тривалий строк.
І якщо можна комуністу,
То чому злодієві зась?
Така тенденція тривожна,
На Україні повелась.
Вона призвела до Майданів,
Нажаль до «Сотні в небесах»,
Та все ж звільнитись від кайданів
Нам не дає тваринний страх.
Голод чи холод нас лякають
Більше неволі і ярма?
Рабів до раю не пускають
І не звільняють задарма.
Важка звичайно це дорога.
Її не прОйдеш крадькома.
Тому і буде Перемога,
Що шляху іншого нема.