Аmici in perpetuum

                О.Артеменко    
В житті потрібно мати друга,
Коли охопить тебе скрута,
На поміч міг прийти до тебе
Аби зігріти добре серце.
                І ось дитинство вже прожито,
                Багато досвіду нажито.
                Знайшовши друга не втрачай,
                Бо саме він тобі , як брат.
Друже мій,
Не згаснуть ці слова,
Поки жива і жити буду,
Поки не згасне вже зоря.
                Могутні гори- то життя.
                Краса природи- то Земля.
                Краса людини – то душа.
                І це лише могутня таїна.
Згадаєш ти мої слова,
Коли діждешся вже кінця,
Не пропусти своє життя,
Розпали у людях їх серця.
                Запам’ятай навіки нашу клятву,
                Яку ще дали ми дітьми,
                Не забувай , ти ,нашу дружбу,
                Яка тривала за роки.
Хотілось би сказати на останок,
Що це лише заповідь моя.
Відкривши очі кожен ранок,
Чини добро , поки горить зоря.
                Шкода , що шляхи наші вже розходять,
                І ідемо у різні ми світи,
                Нехай усі дивуються і бачать,
                Як все довкола нас блищить.
               
  Згадай той лист , що я дала тобі,   
  Не забувай , що ми зустрітись   ще повинні,               
  Я з радістю прийду на зустріч тую,
  Щоб побачить мою рідну Олю.
                Я не поспішаю ще прощатись,
                Життя потрібно ще прожить,
                Можливо разом ми прорвемось далі.
                Або впадемо із скелястої гори.