Вона стояла. Й пошепки молилась...

Вона стояла. Й пошепки молилась.
Якому Богові? Судити не берусь.
Надія в серці дівечим теплилась.
"Він повернеться, я його діждусь"

Чекала. Вірила. Любила.
Чекала рік, не два, а може й три
У ній кохання й вірність говорила.
"Так, він живий. Він прийде. Тільки жди"

Згадувала, як вони прощались.
Як він на вушко тихо шепотів:
"Моя кохана, щоби там не сталось,
Ти вір, кохана в мене,тільки вір"

Як сльози покотились по мундирі,
Як цілувала солодко вуста.
Як легіня свого через зусилля,
Із болем воювати провела.

Щемлячий крик ісповнив цілу душу.
За що солдати йдуть на гибель ту?
Я тричі проклинати силу мушу
Що загубила парость молоду!

"Чекай мене, кохана!" - лиш лунало,
"Мене твоя любов убереже!"
Вона любила, бо напевне знала,
Втрачати нічого, крім нього їй уже.

Вона стояла. Й пошепки молилась.
Якому Богові? Судити не берусь.
Молилася за цілу Україну.
Й за тих, хто обіцяв: "Я повернусь"