Сьогоднi

Двері комусь потемки відкриваю,
Але зустрічати нікого не хочу...
І, як пень, головою киваю,
І ладна, щось лопочу.

І, нудьгуючи в напруженому согласьи,
Посміхаюся невідомо чого...
Але своє очікування щастя,
Не хочу віддавати нікому.

І в пітьмі, на обриві дыхання,
Йдучи по забутим садам,
Не віддам нікому чекання,
І розлуку довіку не віддам.

Решта - хто хоче, беріть!
Все беріть, без рахунку, як є...
Тільки у двері мої не стукайте,-
Я сьогодні - не там і не осьде...

Я за все лише Богові відповім!
Я сьогодні в собі наяву!..
І розлуку зберігаю, немов зустріч,
І розлукою, як зустріччю - живу...



Сегодня
Лев Котюков

Дверь кому-то впотьмах открываю,
Но встречать никого не хочу...
И, как пень, головою киваю,
И согласное что-то мычу.

И, томясь в напряжённом согласьи,
Улыбаюсь незнамо чему...
Но своё ожидание счастья,
Не хочу отдавать никому.

И во тьме, на обрыве дыханья,
Уходя по забытым садам,
Не отдам никому ожиданье,
И разлуку вовек не отдам.

Остальное - кто хочет, берите!
Всё берите, без счёта, как есть...
Только в двери мои не стучите,-
Я сегодня - не там и не здесь...

Я за всё только Богу отвечу!
Я сегодня в себе наяву!..
И разлуку храню, словно встречу,
И разлукой, как встречей - живу...