О! Твоi руки! О! Твоi очi!

О! Твої руки!.. О! Твої  очі!..
Як не слухняні  мої  вуста ...!
Cказати, зараз, тобi так хочу,
Що, краще  би  їх,  не знала я!..
 
Я - твоя радість. Ти, в менi- біль.
Я  розчиняюся,  в тобі, Любов!
Я  розчиняюся, немов та сiль.
Я  забуваюся  знов  i  знов…
 
Ці  нiжнi руки пестять мене!..
Помру, в розлуці, тобi клянуся!..
Невже ж, це доля, знов обмене?!
Ти доторкнешся - я розчинюся ...
 
В дощі  чі  у вітрі, у пилку квітки,
Мені посмiхнешся - я  проявлюся ...
" Бувай"!- Непомітно, шепіт звiдти.
Дивлюся на тебе – не надивлюся!
 
Цілую руки, та очі твої ...
А в серця ритмi - гімн про Любов ...
Захочеш - слухай пiснi мої?!
А нi - так ні,  повторюю  знов ...
 
Заглянеш у душу.- Побачиш Цвіт.
Квіткою  дивною  квітне  Любов!
Я, з  вiтром  лагiдним, шлю привiт!
Твій образ ясний, хвилює кров ...
 
В очах тих гарних -  смуток, туга ...
О, Боже, дай  мені, духа  сили! -
Стукає  у  скронях:  бiль та  нудьга ...
Спокуса  пізнати?- Не встояти? «Мила,
 
Ти - свіжий  вітер, ковток води ...
Я, непомітно, зірву, мов  квітку...
Ти не дізнаєшся ... Не скажу  тобi».
Я  не  тримаю! - То пiдеш   звiдти?
 
У пилку квітки, в  дощі, чі  у вітрі -
Мiй, непомітний, шепiт: " Бай"!
Лагiдно, рiднi  вуста  мені  звiдти,
Шепочуть, в  останнє: «Не забувай»!
*******   / 15.03.2011 г. /