Садовник и медведь

Якось влітку, на світанку,
Садівник, зібравшись зранку,
Взяв рушницю і пішов, полювати на ведмідя,[1]
Поки той рішив лягти, відпочити від міської суїти,
В ліс звичайно, де ж йому, щось спіймати у труну?[1]
Бо ведмідь був непростий - з цирку збіг, а там усі,-задовбали до душі,
Були стрьомні, як щурі,
А ведмідь єдиний звір, котрий все скрізь розумів.

Як відомо з моїх слів,-був дорослий цей ведмідь,
Звали Барні, їв варення і не менш любив печеннє,
І ось якось на світанку,
Цей ведмідь рішив збігти,
І до річечки дійти,
Взявши в лапи всі ключі,
Котрі одчиняли двері,
Де були усі оті,
Котрі були, як щурі,
Звісно стрьомні і нудні,
Але більш за все вони,
Дарували квіти тим,
Хто цього не заслужив.

І ось садівник у день, мішечку спіймав і з ним, до садку свого привів,
Поболтали у садку і рішили жити вдвох. Та ведмідь був так радий, що зажили вони так, як ніхто і як ніяк.

P.S: Кінцівку змазав. Пробачте.