Потягом через пів України,
Додому,
Колія – ніби рубець від кесарського,
Відрізає мене від отих безіменних сіл,
Що пролі…та пролі… та про_літають,
Як прокомпостовані
нещасливі квиточки.
Квіточки.
Квітень.
Захололу на смерть землю
Гріє своїм животом єдина корова на пасовиську.
Близько,
Упритул майже до потяга – землі занедбані,
Землі покинуті, буцім розлюблена жінка,
Із вавками у голові й на тілі,
Із фурункулами мурашників на голих голодних грудях…
Хто б то їх пучками пестив,
Хто б то те груддя перебирав -
Дике, важке, неродюче,
Хто б розчесав колтуни омели у заплутаному волоссі…
Досі
Голосять в її животі діти,
Пуповини коріння ніхто рискалем не ріже
Давно…
А оно –
Бульбу садять
На горі, на городі
Молоді та веселі хлопці –
Може, й востаннє в житті.
Війна.
квiтень. вiйна
© Copyright: Ганна Осадко, 2015
Свидетельство о публикации №115042904651
Свидетельство о публикации №115042904651
Рецензии
На это произведение написано 5 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.