Наздоганяю час – він утікає,
Так день у день за роком рік живу,
Важливе все на потім відкладаю,
Ось буде час – тоді наздожену.
Не буде часу! Не наздожену!
Життя щодня у безвість проводжаю,
У невідому ніби чужину,
Де я ніколи вже не побуваю.
Країна всіх нездійснених бажань,
Усіх відкладених на потім планів,
Змарнованих навічно сподівань,
Країна прірв та цегляних парканів.
Там, як не дивно, я також живу,
Нездійснений і назавжди забутий,
Весь час чогось чекаю, себе зву,
Та не судилося себе почути.
21.04.15
Нiколи
© Copyright: Олег Вербовий, 2015
Свидетельство о публикации №115042102026
Свидетельство о публикации №115042102026
Рецензии