Розцвітались, мов квіти, з почуттями слова,
вище неба воліли б полетіти серця.
Може стримати нас, вітер дикий не хтів
обірвалось од снів, небо стомлених мрій…
Я не хочу, й не буду в прірву Вічну дивитись.
Час, і Він, теж не знає: як насправді любити?
Дотик той, що хвилює, не обдурює нас,
і цікавить, і може б, ще в майбутньому спас…
Крок до неба...
© Copyright: Виктор Сурженко, 2015
Свидетельство о публикации №115041401260
Свидетельство о публикации №115041401260
Рецензии