Ще щось таке...

Кривавими кроками,
Важкими й повільними
Відходить зима і мовчить.

Пліткарки сороками
Сідають під стінами,
І котрась із них вже сичить

Про весни нерадісні,
Чужі і невидимі,
Про літо занадто жарке,

Про слабкість на старості
Між злими небритими
Дідами.
              І ще щось таке.


Неспішними водами,
Червоними й білими
Відходить в нікуди зима.

Брудними розводами,
Грудьми переспілими
Здригається та, що сама,

Як кішка вмивається,
Чекає на гостя і
На стіл кладе зайвий прибор.

А він не з’являється,
Й до крові на постілі
Вона рукоблудить позор.

Ридає від горя,
Вклоняється низько,
Збирає жертовний букет,

І хоче до моря,
Де щастя, як військо,
Чекає.
            І ще щось таке.

Скупими салютами,
Замерзлою квіткою
Зима повертається в сон.

Тісними каютами,
Нерідною тіткою
Реве корабель, як бізон.

І в небо на палубі,
Вусатий і вицвілий,
Вглядається чийсь капітан.

Чи є в нього алібі,
Чи зможе він вистрелить,
Чи разом пропан і бутан?

Весна не спізнилася,
Весна увірвалася,
Весна одягла щось легке

Й на трон свій усілася.
Зима обірвалалася
І зникла.
                І ще щось таке.


Рецензии