КП
Зникаєш, розчиняєшся у білому...
Світ ширшає – ти в ньому розтаєш,
Молюся знову світлу просвітлілому,
В яке влилася ти й не маєш меж.
Пливеш, пливеш у тиші світанковій,
Воду твою не вип’ю аніяк,
І в усмішці твоїй я загадковій
Відшукую забутий давній знак.
Про відстані від тебе і до мене,
Про значення «коли», «для чого», «де»,
Про найсильнішу силу, що до тебе
Мене крізь часу простори веде.
12.04.15
Бiлий
© Copyright: Олег Вербовий, 2015
Свидетельство о публикации №115041208925
Свидетельство о публикации №115041208925
Рецензии