Василь Стус. Посоловел от пенья сад... с укр

Посоловел от пенья сад,
От соловьёв, и от надсад.
От одиночества свечи,
От  жалких звёздочек в ночи.
И месяц там, над головой,
Трепещет, будто  пульс живой.
Льют тусклый свет свой в полночь вишни
Над садом ливень пролетел,
Моих раздумий незатишье
Крылом нечаянно задел.
Я приоткрыл веранды двери,
Где сада мокрый серпантин,
Не в силах лад с собой найти,
Роз сторожит сны верным зверем.
Свечи свет вздрогнул - и сиянье
Голубкою пустилось в лёт,
И стих взлетел твой без названья,
И дух взлетел твой из тенёт.
И будто только небо всюду
Сад с первозданной красотой
Под взглядом матери святой.
А я в ней -ночь и утра чудо.





Посоловів  од  співу  сад, 
од  солов'їв,  і  од  надсад. 
І  од  самотньої  свічі, 
і  од  жалких  зірок  вночі. 
У  небі  місяць  горовий
скидається,  як  пульс  живий. 
Ущухлим  світлом  сяють  вишні
опонічні.  Допіру.лив 
високий  дощ.  І  всі  невтішні 
мої  передуми  будив. 
Я  двері  прочинив  з  веранди, 
де  кострубатий  вертоград, 
собі  не  в  силі  дати  лад, 
пильнує  перший  сон  троянди. 
Свіча  затріпотіла  -  й  світло, 
мов  голуба,  пустила  в  лет, 
і  вірш  твій  вирвався  без  титла, 
і  дух  твій  вирвався  з  тенет, 
бо  надто  кругле  небо  краю, 
і  кругла  саду  ліпота, 
бо  мати  дивиться  свята. 
Я  в  ній  -  смеркаю  і  світаю.