Тодор Живка

Знаєте,коли вечір накриває своєю ковдрою, кожну гілку,я ненароком ловлю себе на думці,що вночі мене обіймуть зірки та Місяць.
Але зараз не про те,насправді я маю для Вас досить багато історій,смішних та дуже смішних,історій, які заставлять Вас думати чи просто радіти.
Звати мене Тодор Живка,насправді досить дивне ім"я для хлопця,який живе поруч з вами та розмовляє українською мовою.Але це не так.Пояснення цього досить просте та зовсім не інтригуюче,як ви очікували.Уся справа в тому,що мої родичі,та взагалі уся родина - болгари.
Чому моя родина не в Болгарії,а тут,раз на це пішло?
Усе просто,досить просто - колись моя прапрабабуся зібрала свої речі з моїм прапрадідом та їх дітьми і поїхали колонізувати,досі незвідані землі у приазовській області України.Насправді,вони думали,що там буде краще,але нажаль вони помилились.Я вам відповім правду - нічого не змінилось.Хоч їх і виселили насильно з їх землі,на нових було ще важче.Але про це трохи згодом.
На разі я маю безліч кумедних думок у голові котрі хочу скласти до купи.
Ось зараз я йду робити собі чай,зараз...взую капці,так ось,кухня окремо стоїть у дворі - вона літня,тому завжди треба йти туди.Так ось,якось я влітку мав надзвичайну вдачу,так саме вдачу,і не що інше.Де мій чайник? А ось він тут...я чітко памятаю той вечір,вже сонечко намагалось ховатися за обрій,а я взяв своє чероне відро у сараї,та пішов збирати яйця - в нас кажуть - драти яйця.
Вибравши яйця по курятникам,я напнувся на рулон сітки-раіци,що лежав остронь у високій траві.Я зупинився і зачекав,що звідти виповзе щось страшне на кшталт змії чи якоїсь незвіданної гігантської комахи.Нічого не сталось.Я чекав ще.Раптом трава заворушилась і звідти вилізла курка.Зрозумівши,що вона щойно виклала яєць я поліз у рабіцу.
Так цукор поклав....зараз...треба сісти...Як виявилось рабіцп була с сюрпризом - в ній було приблизно 5-6 осиних гнізд,які я звісно ж своїми рухами розбурхав...Взагалі,якщо чесно і прямо - яйця я не встиг забрати,так як цей спецназ із гнізд оточив мене і почав пристрасно жалити в ноги.Біль був сильний,пекучий,гарячий,невмовни...я розкричався як сирена швидкої допомоги,але чомусь стояв на місці.Я памятаю,що прибіг дядько та бабуся,мене забрали і зробили моє нещастя ще кращим - мене обклали цибулею.Бабуся певно старалася мені допомогти,тому порозрізавши цибульку навоє,наклала мені її на місця укусів.Нажаль менше плакати я нес тав,але сльози лились так,що я навіть не розумів,звідки у моєму тілі стільки води??
Насправді ситуація досить смішна та звичайна,адже кожного з нас в дитинстві їв бджолик чи якась невідома бібка...ой про що це я...мій чай вже закінчився,а я все сиджу.