на терновый шип

на терновий шип


морготське місто скидає мене в яму відчаю,
перешкоджає сльозам котитись по вдовиній осені,
топить човни, що в похміллі пливуть в пащу Тартару
миті спотворених,
миті розтертих облич в мене в пам'яті.
серцем гнітючим сповиті години і днини,
асфікція поглядів гнобить розкритих душею.
люди - як тіні, нікого не чують, не бачать,
знову темнеє руно від крові при владі Медеї.
сонця сновиди ховаються в тінях наглядачів,
лист із минулого вводить всіх нас в диссонацію.
розмах крил Смерті сягає осліплених грозами,
справжність же чути, коли захлинаєшся шепітом.
кожен, хто стане на камені суду нормальності
мусить казати з зав'язаним ротом всіх чуючих...
та ось, навіть я вже на камені суто-нормальності.
тримаю таблицю в руках для всіх бачачих "prospero".

мовчу - щоб не слухали
кричу - щоб не думали
ховаюсь - щоб вірили
стріляю - лиш сльозами

а потім своїми грудьми
я кинусь на терновий шип.
бо кожен із нас має волю і розсуд,
щоб долю свою вершить.



03.04.15