Антонина Корень

І лід небес, і шепіт трав у змові.
Зима і літо - у нерівній боротьбі...
Так чуйно “Чи не холодно тобі?” хто ж мовить?
Ворожить юність на ромашках білих...
Тією стежкою в минуле не ходи.
Її чужі слова вже перебігли:
“Ковтнеш води?”
Веселий сміх і клятви запоруку,
жагу життя і пригорщі тепла –
здається, все б на світі віддала за руки...
Та лід небес хіба в очах оскаржиш?
А якщо й так, собі лише на зло.
І жду й боюсь, що раптом гірко скажеш:
“Все відцвіло...”

                08.85, Єсентуки

(перевод с украинского Стафидова В.М.)

И лёд небес с травой имеют сговор
Зима и лето ведут неравный бой…
Кто в холод озаботится тобой
Кто сможет?
Колдует юность на ромашках белых
Но старой тропкой этой не ходи
На ней слова чужие запестрели
«Глотнёшь воды».
Весёлый смех и верной клятвы звуки
И жажда жить и пригоршни тепла
Всё, кажется на свете отдала б
За руки…
Как лёд небес в чужих глазах
Осудишь?
А если – да, самой себе назло
Боюсь ты скажешь любовь мою остудишь
«Всё отцвело…»