Так ніжно падав ти, мов з рук,
На вікна опускався з віт,
І в течії своїх нерівних смуг
Рівняв мені мій викривлений світ.
Зіниці погляд трепетно застиг,
Тримаючись мов сотнями штативів,
В цю мить, коли води прозорий слід,
Нові води сліди омили.
Ці краплі що на склі – мій ливень,
Змочили пустінь двох очей –
Мов грішник у душі просирів,
Нетлінних доторкнувсь мощей.
Дощ на вiкнi
© Copyright: Игорь Роик, 2015
Свидетельство о публикации №115033100680
Свидетельство о публикации №115033100680
Рецензии