45. Василь Стус. Заклинание дождя

Трипольских солнц шальная коловерть
Вольготно льется на трехпалые богов
Поганых руки. Опаляясь, воронье
Кружит, кружит над огнищем для жертв.
Волов и лошадей пустые туши,
Гнедые, круглые, дымятся на кострах,
И лопаются гулко, как гладущики,
Безгласные закланные тела.
В изогнутых руках молчащих рожениц
Высокие задымленные чаши.
Пронзительный до боли рвется крик
Из напряженных глоток кобылиц.
Бежит огонь в проворном круге чар,
И чары длинные ввихряются в простор
Сырою пряжей, узкие ладони,
Как женщины, сгибаются в печали.
Мужи коленопреклоненные и парни
В безмолвии заламывают руки
И небо молят и дождя зовут,
Застывши вкруг огня, как будто колья.
Четыре солнца полыхают в небе,
Четырекрылый день под ветром пляшет.
В ночь погружаются языческие боры.
Тела страдальческие столбенеют.

*гладущик - діал. Глиняный кувшин с широким горлом.

Накликання дощу

Трипільських сонць шалена коловерть
волого ллється у трипалі руки
богів поганських. Спопелілі круки
розлітані круг ватрища пожертв.
Волів і коней на кострі димлять
патрошені гніді і круглі туші,
і лопаються лунко, як гладущики,
обезголосені тіла закланні.
В гінких руках мовчазних рожаниць
високі чари, димом прокіптявілі.
І рветься зойк, високий до нестями,
тугими борлаками кобилиць.
Кружляє ватрище в рухливім колі чар,
простерті чари вкручуються в простір,
мов пасма дощові, долоні гострі
жіночою колишуться печаллю.
Сколінені мужі і ниці пахолки
німотні руки перед себе рвуть.
І неба молять і дощу зовуть,
окляклі круг багаття, ніби пакілля.
Чотири сонця відгорять вгорі,
чотирикрилий день відмайоріє.
Загрузнуть в ніч язичницькі бори.
Самі тіла жалобні бовваніють.