Коли в душі моїй забудется той вечір,
Й опустится на місто,темрява сумна,
І вже забудуть рук,доторки,об плечі,
Мене окутае холодним подихом,раня весна.
Коли вже білі проліски,на розі кожному,
І на вустах,немає більше смаку поцілунка,
Й коліжанка запашної кави,не врятуе смутку,
З новою силою запалае,коханя зілля,
тої чарівної єдиної і любої чаклунки.
Як навіженний,з розуму на мить зійдеш,
Й пустишься кудись біжати,когось шукати,
Її лодоні ніжні,білі на впомацки знайдеш,
І більше мабуть,не захочешь ніколи відпускати.
Коли
© Copyright: Ярослав Форсик-Зарудный, 2015
Свидетельство о публикации №115032707404
Свидетельство о публикации №115032707404
Рецензии