Лис Микита

Лис Микита смокче люльку
запоріжську, перетравлюючи байки.
Я ніколи тебе, незабудку,
незабуду і від тебе мені не втекти.

Лис Микита - приємний хлопець
і сельджукський у нього тютюн.
Виниряють русалки топлес
І Микиті кричать: ...люблю.

Лис Микита - українець
щирий. Рудий розум, чорний вус.
І заплутавшись в пуповині,
без кохання я вже не проснусь.

Мені прикро, лис Микита,
Батьківщина - то інший світ.
Промовляє червона свитка,
зціпив зуби, шипить батіг.

Що там буде, ніхто не знає -
між тобою і мною, "хохлом".
Лис Микита мені підливає,
пригощає смішним тютюном.

І чому я, чому я не хитрий,
і чому не абстрактний єврей.
Ти біжи звідсіля, лис Микита,
в Іудею тікай, до дверей.

Чи хоча б в венеричну Польщу -
Папі римському під крило.
Ти тікай з України, доцю,
ти тікай з України, синок.

І біжать за кордон, що є духу -
гудбай - шаровари від гопака.
Лис Микита все смокче люльку
і каїрський димок пуска.