Голова моя знов на твоєму плечі.
Крізь гулкіт коліс під землею
Я згадую зорі, що сяють вночі,
І щастя це - бути твоєю.
Гарячі долоні торкаються серця,
Вуста твої ніжні цілують думки.
І глибоко так у душі моїй бється
Твій пульс і жадає в мені прорости.
А потім єднання народжує вибух,
Тепло розливається, бє через край.
Ця хвиля безмежна, захоплює подих!
Я бачу зірки, а можливо і Рай...
Я згадую все це й на мить поринаю
В обійма твої, до колиски бажань.
Та час у дорозі невпинно спливає.
Невже знову мить для розлук та прощань?..
Метро
© Copyright: Наталья Карнаух, 2015
Свидетельство о публикации №115032604388
Свидетельство о публикации №115032604388
Рецензии