психомир

психосвіт


я – одинока квітка, врощена у стогін,
покрита куполем болючої журби.
по чорнім колі рухається стрілка
рвучи нутро секундами – люби.

як ті одвічні муки і страждання,
як гнів страшний природних катаклізмів.
Аіну води розлились до щастя
дефекти слова жити – до анахронізмів.

я – чорнотроп безмежних гір світанку,
між тіней сутені від лиха спорожнівши,
ви вранці сліпо йдете, онімівши,
а вже під вечір потонули горесним уламком.

я – сивість пожовтілих меланхолій,
я крик душі зірливих пірамід.
авелів плач зітне весь світ у хаос,
каінів гімн звучатиме в невірі йому в слід.

кажи “люблю” що-як найменше в голос,
тремтінням рук підкресли згаслу мить.
ми завжди те – що є найгірше в нас же,
ми завжди те найкраще, що болить.

холодним променем крізь листопадне небо,
виття пітьми устромить в спину синій лід.
кажи що хочеш. ламай стереотипи,
та не уникнеш ти того, що зветься
психосвіт.



23.03.15