В рш

Вірші мають бути прекрасні,
Вірші мають переливатись світлом,
Людям не вистачає хорошого настрою,
Вони хочуть його хоча б на хвилину.

Вірші мають виринати з простору
Тихого, щирого і невловимого,
Такого, який був би осторонь
Буденних труднощів, святкових лінощів.

Вони глибокі, мов туманне небо,
І родючі, мов мої рідні ґрунти,
Вирощені душею неземні моменти,
Покладені на папір обережними рухами.

Їх не пишуть заплаканим станом,
Їх не кидають у суцільній зневірі,
Люди не хочуть бачити відкриті рани,
Їм, навпаки, потрібні ліки.

Рядки, які закривають очі,
Занурюючи у чуже натхнення,
Стрункі, витончені і схожі
На мелодію тихого й ледве чутного шелесту.

Вони збалансовані і спокійні,
Вони приховують і зігрівають,
Немов солодке і п’янке снодійне,
Яке вберігає від непотрібних станів.

А я от люблю бурхливе море,
І вітер, що заплутує волосся,
Подряпини на шкірі і великі гори,
Які згорнути вдасться або вже вдалося.

І світло, яке сліпить очі,
І рослини, які прорвали землю,
Щоб вибиватись до свого сонця,
Щоб не ховатись попри застереження.

І я не пропоную жодні ліки,
І не маю жодних готових відповідей,
Є лише море і вологий вітер,
Які штовхають моє дихання.

І шкіра обпечена цим сонцем,
І очі вологі та бурхливі,
Люди уникатимуть такого мовлення,
Бо життя і так важке і ситне.

А я писатиму і кидатиму в небо
Свої вірші і намальовані постаті.
Люди не вміють бути такими, як треба
І переписувати свої розповіді.

Ми будемо торкатися цього світу,
І кожна знаходитиме своє слово,
Головне у віршах – це їх щирість,
А щирість ширше за будь-які норми.