Покол ння

Ми думали, що ми проскочили,
Ми думали, що найгірше позаду,
Та чужі інтереси нескінчені та вічні.
Вони тягнуться все життя, як зараза.

І ми ліпимося, куди вийде
В чужих містах, в своїх масах,
Тягаючи валізи та дізнаючись міру,
Не розуміючи цінність власного часу.

Розпилюючи себе, куди тільки можна
Під постріли і нічні новини.
Ми звикли до смерті, до її описів
І що з будь-кого з нас можна зробити винних.

І до болю в горлі, і до болю втрати,
І до майбутнього, яке пусте, мов пляшка.
Нам не найгірше. В нас є сили вкладати,
Та розчаровуватися – це завжди важко.

Хтось звалить, а хтось дотягне.
Ми – покоління різких поворотів,
Вогнів, бомб і бойового повстання,
Тих, з кого зліплять національних героїв.

Ті, хто ночами тримають ноутбуки,
Ті, хто збирають для інших гроші,
Хто сподіваються, що щось ще буде,
Що нам бодай хтось допоможе.

І по різних роботах, по конторах і залах,
З перебитими мізками і важкими серцями.
Ми – покоління, яке щось важить,
Ми – покоління, якому це обіцяли.