***
І почорніло небо вже над нами,
червоною стала земля,
і очі вкриті гіркими сльозами,
під дзвін дзвіниць, зі свічкою стоя.
Чекали ми зимою весняні квіти,
але ті квіти ми понесли до хреста,
і кожна квітка нас робила ближче,
народжуючи нове в всіх життя.
Чорніло золото яким нас осипали,
не чули більш брехливі ми слова,
оманливі картини розривали,
побачивши, якого кольору душа.
І як вони би нас не називали,
плювали, били, ми продовжували йти,
і їхній страх ми духом відчували,
коли в ногах вмирали їхні пси.
Не налякати смертю вільну душу,
вмирає тіло, но без смертна є душа,
і Ненька наша, надає нам сили,
де править не корона,- а булава!
© Copyright: Андр Пи, 2015
Свидетельство о публикации №115032304523
Свидетельство о публикации №115032304523
Рецензии
