Одне нтерв ю

Чого ти питаєш мене про спогади?
Ти бачиш, в кімнаті тихо і прибрано,
Сини відправилися до школи вже,
А я не можу підібрати відповіді.

Чотири дитини,
Одна кімната,
12 грн за день – це мало,
І 3 роботи – буває важко,
Але ж і гірше за те бувало.

Як опинилася тут, питаєш?
Ти знаєш, життя – це гори спогадів.
Таких неприємних, що підіймати
Мені їх суворо заборонено.

Ти бачиш, я не живу на вулиці,
І пляшки жодної також немає,
Я просто дозволила себе обдурювати
Тому, кому все взагалі дозволяла.

Життя стікає по цій кімнаті,
Нагадуючи про мою стурбованість,
А ти стоїш і просто питаєш,
Неначе я готова до сповіді.

Є різні люди, є різні долі,
Когось кидає, когось закручує,
І вони потрапляють або додому,
Або доживають життя на вулиці.

І будуть тоді ховати обличчя,
Відганяти мух від власних роздумів,
З’їжджати з глузду, вертатись на місце,
Залишатись чужими і невідомими.

А я не така, я зовсім інша.
З трьома роботами і чотирма стінами.
Ти завтра забудеш моє обличчя
І мої нерішучі та важкі відповіді.