Ти стоїш поруч боязко та нетвердо,
Я не знаю, куди подіти руки.
За такі почуття мабуть можна померти
Або стояти не роблячи жодного руху.
В мене жахливий бардак в кімнаті,
В голові, в почуттях та на цьому тижні,
Я знаю – тобі все це завадить,
Я знаю – тобі потрібно інше.
Автобус такий великий і теплий
І повний людьми, начебто папірцями,
А я трохи звикла до розхитаних нервів,
І що зупинку, як правило, я проїжджаю.
Закінчився день, і навколо крики,
Такі очікувані і такі незначущі,
Коли з цього міста уходить світло,
Люди стають схожими на маленьких чудищ.
І куди подівати ті мої руки?
І як стояти ці пів години?
Почуття – така небезпечна штука,
В почуттях завжди знаходять винних.
Автобус летить своїми зупинками,
А нам говорити немає потреби,
Я потонула в чужих криках,
Я потонула у власних обмеженнях.
Ти сто ш поруч боязко та нетвердо
© Copyright: Дарья Попова 6, 2015
Свидетельство о публикации №115032311759
Свидетельство о публикации №115032311759
Рецензии