Думки розсипалися з поспіхом, мов борошно,
й зібралися таємно - десь у скронях...
І раптом стало якось надто голосно,
що часом й заблукаєш мимоволі.
Вони пливуть, неначе десь у просторі,
сягаючі вітрилами небес
далекі кораблі, де їх із лоскотом
сирени кличуть в рай своїх чудес.
Ретроспективи недосказаного звільнено -
вони постійно проникають у думки.
Так ось чому завжди трохи приникливо
ці кораблі пливуть в далечині.
— 18.02.15.
Ретроспективи
© Copyright: Мари Лисова, 2015
Свидетельство о публикации №115032207999
Свидетельство о публикации №115032207999
Рецензии