Мала, напиши мені звичайного листа,
Бо з неба в котре л’є ця клята вода,
Наче затяжний такий місячний дощ,
Вже потроху сходжу від нього з розуму,
А краще б від тебе, та твоїх сірих очей.
Пам’ятаєш, як колись я тобі дарив рози,
Ти казала, що не варто було цього зовсім,
Гуляли нічними вилицями, стираючи ноги,
По бруківці стукали голосно твої підбори.
Зараз мить за миттю згадую ті хвилини,
Що десь там в пам’яті моїй спливають,
Пью в кав’ярні гарачу каву по-віденськи,
Напроти того міста, де ми познайомились.
кава по-в денськи
© Copyright: Коломоец Андрей, 2015
Свидетельство о публикации №115031701002
Свидетельство о публикации №115031701002
Рецензии