Через десятки літ - зізнання,
Що пам’ятаєш, любиш, не забув.
Слова – з мелодії кохання…
Та тільки голос не той був!
Бо не здригнулось моє серце,
Частіше не застукало воно.
Душа збурилася. Мов крига скресла.
І понесло мене! І понесло…
Чому пройшов ти повз любов,
Що сяяла, співала і цвіла?
Чом не відчув тепла моїх долонь,
Що припадали до твого чола?
Чом не любив? Була ж я поруч!
У небо сьоме кликала тебе,
Ловила кожне твоє слово, погляд…
Колись…Тоді…Та не тепер!
Не пада вже сльоза туманом,
І не тремтять вуста в чеканні.
Душа звільнилась від дурману
Любові тої в ніч останню…
Давно тебе у серці поховали
Роки минулі й марево ночей,
Хоч інколи , здається. відчуваю
Обійми твоїх рук в осінній день…
З1знання
© Copyright: Саша Моисеенко, 2015
Свидетельство о публикации №115031306528
Свидетельство о публикации №115031306528
Рецензии
Сашо, в останньому рядку поезії описка в слові осінній. З повагою.
Наталья Светлая 7 10.01.2017 23:23 • Заявить о нарушении
Наталья Светлая 7 10.01.2017 23:23 • Заявить о нарушении
Дякую Вам, пані Наталю!!! За все...І за підказку! Вже виправила....)))
Саша Моисеенко 12.01.2017 01:07 Заявить о нарушении
Саша Моисеенко 12.01.2017 01:07 Заявить о нарушении