***

Чотири самотні кути
Я втомленний від цих поглядів
у прокляті стіни
Рідненька квартира,
в якій немає ні душі
Лише забуті мною часи
В яких зібралися життя мого
чортові кати

Мішки під очима дуже важкі
На мені немає одежі
Й людини немає у мене всередині
Немає, кохана,
й твоїх втомлених пеклих губ
З якими я кортів знову зустрітися,
але знов заблукав
у своїх власних думах
У своїх брамах зі склянок,
попільничок та жгутів
Я заховав від тебе ту людину,
якою я бути ніколи не буду
і ніколи б більше не хотів
Я поховав її на кладовищі
своїх безглуздих ілюзій, надій та мрій
І попіл у моїх грудях для тебе занадто

тяжкий
тяжкий
тяжкий

І я спіткаюсь, спіткався
й надалі відмучусь
Але ти, кохана, прошу,
ніколи нікому не вір,
хто біля тебе плюється
смертельною отрутою
й хоче зайняти моє місце
біля твоїх гострих
та рідних для мене колін

Адже на волосині наш мир
На волосині наше з тобою життя
На волосині, кохана, наша любов
Й ці чотири самотні кути
разом зі мною від болю скиглять,
немов покинуте маленьке дитя