Повернення

Колись давно земля двигтіла.
І неймовірно- страшна сила,
Світ перекроювать взялася,
Морьска безодня піднялась.
Частина в горах опинилась,
І мов у пастці залишилась.
Так, з частки моря блискавично,
З’явилось озеро величне...
І хочь нема йому ім’я:
Там пестить крабів течія,
Хитає водоростей віття.
Чудових рибок размаїття.
Захований серед глибин,
З коралів дивних і перлин,
Блакиттю світиться волого,
Палац володаря морського.
В підводних залах роскіш всюди,
Живуть співмешканці- як люди.
Малечі й родичів- багато.
І в них, неначе завжди свято.      
Коли в горах розтане крига,
Та наймолодша- наче дзига.
Володар всім давав вказівки.
Лишь на онуччині витівки,
Раз- пораз очи закривав-
Улюбленицю балував.   
Коли вгамовувались хвилі,
А місяць сяяв в повній силі.            
Пливла до дідуся маленька,
Мостилась до колін гарненько,
Володар радо посміхався,
І бал казок разпочинався.
Немов із скриньки чарівної,
Вони пливли над головою,
Збирались у веселу зграю,
І не було тім казкам краю...
Стрімка у радощів хода.
Нараз, з небес прийшла біда.
Зненацька вранці небосхил,
На гори зірочку впустив …
Небесний гість накоїв лиха,
Така вже в ньго мабуть втіха.    
Вогнем плював на всі боки,
Сам розколовся на друзки,
І мов вагомий аргумент-
Він зруйнував палац у щент…
З гори посунулась руда,
Линула в отвори вода.
Гірскою річкою скотилась,
І в хвилях моря розчінилась.
Натомість залишки від трону,
На дні розсипав, мов корону.
Нащастя малий восьминіг,
Уламки роздивитись встиг,
Знайшов в піску серед руїн,
Малу русалочку- з аршин.
Вона була жива, здорова,
Та не могла сказати й слова,
А тільки плакала тихенько,
І хвостик тіпався легенько.
Було їй гірко, що вона,
Мабуть залишилась одна.
А восьминіг аж мерехтів,
Маля розратити хотів.
Міняв щоразу кольори,
Та хутко вислизав з нори.
Аж, ось і родичі знайшлися.
Вони з усих боків спливлися.
Дідусь- володар, мамця, тато,
А ще чотири рідних брата.
Дядьки, і тітки- всі радіють,
Із нею привітатись мріють...
А скільки дальньої рідні...
З тих пір, в них додалось сім’ї,
Все море - наче рідний дім,
І дружньо їх приймають в нім.
І не шкода тепер нікому.
Бо повернулися додому.
Де дід і бабця підросли,
Де їхні пращури жили...
Коли вгамоввуються хвилі,
А місяць сяє в повній силі.            
Пливе русалочка маленька,
До діда. Моститься гарненько,
Щоб радо слухати промову,
І бал казковий чути знову.
Немов із скриньки чарівної,
Вони пливуть над головою,
Збираються в веселу зграю,
І тім казкам немає краю...