Мелодії душі так чутно
Шепоче серце так нечутно
Десь у мене вглибині
Як не солодко мені…
Не радий час настав
Що так часто здіймав
Моє глибинне життя
Тепер пішла у забуття.
Я, і вже не повернусь
Вже за себе я молюсь
Богові, що любить усіх
Що дарує час потіх…
Та не втішна мить наразі
І не в іншому вже разі
Я покину цю мить тут
Коли спогади усі підуть…
Тоді настане час зізнання
Життя мого такого, покаяння
І я віддамся просторі світла
Білого, де голубка полетіла…
Я так жадаю час потіхи
Хочу бути щасливою тихо
Хочу того білого прощення
Щоб бажати, як натхнення…
Цей білий світ далекий
Бо залишу світ зелений
Я забуваю радощі близькі
Що стали вже такі тонкі
Я вознесусь, як вільний птах
У долі білосніжної в руках…
На життя...
© Copyright: Елена Марфич, 2015
Свидетельство о публикации №115030711074
Свидетельство о публикации №115030711074
Рецензии