За срiблом амальгами

За сріблом амальгами причаївся зворотній бік реальності. Він вабить,
Мов думка лиховісна, найчорніша, що жевріє в душі вогнем пекельним,
Як плід на сонці восково-червоний, дарма, що зсередини згризли черви.
Дорогою заказаною тричі  не ходять опівночі на болота, бо місяця блакить
Не відпускає тих, хто чита його казок по зорях у чорнім небі.

Хай страх зростає. Маскою ілюзій закрий навік свою стражденну душу.
У лабіринті вже нема чудовиськ. І що є зрештою ота багряна квітка?
Пий Діонесе! Впийся до нестями, аби забуть, як слід од іклів квітнув
На шкірі білій дурманом кривавим. Ото ціна за бога! Та байдуже
Де тінь, де світло для сліпої долі. Пряде собі

Ту нитку Аріадна, що виведе героя з закапелків на лихо всім.
Чому ж нам не судилось? Митець чужої смерті знову пише
Лібрето, що ніколи не зіграють. Триває гра.  Пощо ти не облишиш
Ті спроби марні дорівнятися до неба? Один вінець голів вінчає сім,
Що скований із золота та терну – проклята плата за чужі гріхи.

Там древній храм, мов гнізда ластів'їні приліплений він до старої скелі,
Вогка як лоно, паморочно-тепла, в святилищі печера темна є,
А в ній колодязем гігантська чаша - у час, як повний місяць настає,
Із марева відьомські заклинання плетуть собі три мойри в тій оселі -
І не вино виблискує бурштином на дні його. Загреєві шляхи

Й тобі, Забутий, присудила доля. Ти - маска грецька ділена навпіл,
Юродивого регіт з сіллю плачу змішаються в єдине. Мариш ким?
Із крижаного мороку, на захід полине голос. Білий херувим
Співає гімни Ангелові Смерті. Юрба чекає знов кривавих тіл,
Розваг і хліба. Та того й не знає, усе намарно, споконвічний час,
 
Він мармур перетворює в уламки, залишить з Афродіти лиш кістяк,
Із мрій – роздратування та буденність, замішаних у філіжанці кави
Із сивим димом тонких цигарок в тремтячих пальцях. Діти заблукалі,
В пітьмі бредем, незнаними стежками на пісню ліри, серед вовкулак,
У лісі душ без іскр, без бога храмів.  La commedia e finita для нас.


15.01.2015 - 06.03.2015 р.