А може це лише сон,
Де я так само прикушую губи,
Перед тим, як ранковий полон
Не свисне по ржавих трубах.
Такий дивний логічний ланцюг,
Мимовільно-суспільні трюки.
Гострий державний нюх –
Отже зв’язані руки.
Світанок не довго ридав
І всі знову пішли у справах.
Полилась і моя хода,
Ненав’язлива, навіть жвава.
А може я і не спав,
І чи буде взагалі той ранок?
Чи такий сонний,
Мов голка шприця, що впав
На вени наркоманів
Та наркоманок.
Думки немов короїд,
Лікар-час сказав – не смертельно.
Через хвилину рівно обід,
А в обід все так само буденно.
Хто я такий, що я таке,
Щоб чіпати цю рівновагу:
І вулиць повітря ламке,
І чиюсь надмірну зневагу.
А може це й справді сон –
Чергова, несерйозна днина.
І нагадає дзвінком телефон,
Що ти звичайна людина.
А може це лише сон
© Copyright: Олег Кара, 2015
Свидетельство о публикации №115030307910
Свидетельство о публикации №115030307910
Рецензии