(навіяне фотографією)
Подарую тепле щось із серця
Цим стареньким людям на шляху:
Загляну в чужих очей озерця,
Відмету тривоги в мить лиху.
Так, як робить легко це Природа,
Шле веселково любов навкіл.
Їй краси й тепла для них не шкода,
Бо стареньким, вже бракує сил.
Може, їхні діти десь далеко,
А вони лишилися одні...
Дам водиці їм у літню спеку,
Як комусь найближчому з рідні.
Подзвони батькам у цю хвилину —
Розжени печаль, зігрій серця!
Може, десь матуся кличе: “Сину!”,
Ледь змахнувши слізоньку з лиця.
Тільки ти в цю мить в краю чужому,
І не чуєш батькових тревог:
Може, він без слів... крізь біль і втому,
Просить, щоб тебе пробачив Бог?
Без слiв
© Copyright: Валентина Чайковская, 2015
Свидетельство о публикации №115030302255
Свидетельство о публикации №115030302255
Рецензии