22. Василь Стус. В небесной вышине щевронки-звонар

В небесной вышине щевронки-звонари,-
как будто серебро реки степной
сверкнуло остро в памяти глухой,
где бродят тени с ночи до зари.
Лесов окольных сирые зегзицы
предолгих лет наобещали впрок.
А станет ли здоровья, спаси бог,
на этой сладкой, но чужой землице?
Прогорклым медом пахнет косовица,
стекло зелёное горит в зелёной хате/клети,
где мёртвым, распластавшись, крепко спится:
они вкусили вечной благодати.
Лежит там и архангел Михаил,
сцепив персты, застывшие в молитве.
А грешный мир не прекращает битвы
и бьётся в пекло, выбившись из сил.
 
*ЗЕГЗИЦА ж. стар. зезюля пск. зазуля смол. зозуля южн. (от зазола, докука?) кукушка. Словарь Даля.


І жайворони дзвонять угорі, —
мов гостре срібло річки степової
мені заблисло з пам’яті глухої,
де бродять тіні — з ночі до зорі.
З лісів довкільних сірі зозулі
предовгого наобіцяли строку.
Чи й вистане здоров’я нам, нівроку,
на цій пахкій, а не своїй землі?
Прогірклим медом пахне сіножать,
зелені шкла горять в зеленій хижі,
де мертві сплять, навіки впавши крижем,
здобувши приостанню благодать.
Там ще лежить архангел Михаїл,
стуливши в пучку пальці молитовні.
А світ гріховний котить хвилі повні,
що б’ють об пекло, вибившись із сил.