Згорнулась душа над заквітчаним схилом,
Звернулась до неба,це було красиво...
Це було магічно,тривожно,та мило,
Бо край свій душа,більше всього любила.
Тож я зупинилась на долю,на мить...
Послухать молитву,що з серця бринить.
Почуй мене земле,почуй мене Боже,
Бо крові вже стільки,що лити не гоже.
Тож дай мир на рідній,чудовій землі,
Благають дорослі,старі та малі.
Схилилась душа та вдихає парами,
Землі,що говорить сльозами із нами.
Та маєм надію,на міць та на Бога,
Тож вквітчана буде довіри дорога.
Усипана цвітом добра,та тепла,
Лишень би у мирі людей берегла.
Дощами блаженна,турботами,й знову,
Молитву звертає до Бога вже нову.
Схиливши голівку,та склавши долоні,
Сивіють від горя,мамусині скроні.
Молитву її ти, Боже лови...
На мир всіх настав,та благослови.
(Понкратова.О.В.)
Тривога, молитва до Бога
© Copyright: Лена Грама, 2015
Свидетельство о публикации №115030110610
Свидетельство о публикации №115030110610
Рецензии