На лініях її тіла,
на лініях наших телефонних дротів
До пекла я то ще звикну
Але без неї жити я б не хотів
Не зумів би піднятись з колін я
перед цим стадом жахливих людей
Без неї мені б не хотілося прожити
цей самотній жахливий день
Пляшок цих пустих чи повних чарок
у зимові вечори і ранки
Які мене зігрівали немов її обійми
та її смачні сніданки,
які виліковували мене від жахливого похмілля
й серцевого болю
Це сонячне сяйво її очей,
мої-налиті кров'ю
Ці довгі дороги,
пожежа у грудях
Ці рани роздерті цвяхами іржавими
Її волосся наче ковдра із квітів
повне яскравими барвами й коханням,
яке до колін моїх та плечей згорталося,
немов маленька дитина
у утробі матері
***
© Copyright: Саша Фельдман, 2015
Свидетельство о публикации №115022709377
Свидетельство о публикации №115022709377
Рецензии