Небесна десятка моя,
Тебе відібрала війна,
Офіцер – прадід і прабабуся,
Вже ніколи я вас не діждуся,
З окупації, з бою,
Лише в згадках до вас повернуся,
А вони так потрібні,
Як кровиночки рідні.
Він пішов, в бою загинув,
А бабуся: «Повернись додому, сину!»
Так до смерті промовляла,
У вікно виглядала, чекала.
Мама згадувала брата,
Бо без нього пуста хата.
Як дерева в садочку обпилені,
Мертві лежать розстріляні,
Молоді, зовсім юні,
Квіт зів'яв на яблуні-красуні.
Ті, що не стали моїми дядьком і тіткою,
Помічені смерті чорною міткою.
Моя прабабуся разом із дітками убита
Серед зеленого ясного літа.
Виростала людська слава,
Де бігла вода кривава,
Брат бабусі в ній загинув,
Світ ще замолоду кинув,
Сина, сестру і дружину,
Свою рідну Україну.
Мої рідні, мої небесні,
Без вас минають зими і весни,
Пам'ять як птах наді мною кружляє,
У вирій несеться, не спочиває.
***
© Copyright: Сафие Гасанова, 2015
Свидетельство о публикации №115022604708
Свидетельство о публикации №115022604708
Рецензии