***

Кривава земля під ногами,
Вітер попіл розносить,
Чорне небо над нами,
Жінка голосить:
«Води, води, хоч краплинку,
Змилуйтесь, змилуйтесь люди!»
Вона притискає дитинку,
І плач цей розноситься всюди.
Постріл. І більше не чути
Плачу, людського голосіння.
Та не змогли у ланцюги закути
Тридцятих, сорокових покоління.
Убито, спалено, заморено мільйони
В концтаборах, у тюрмах, у ярах,
У бік фашистів люди шлють прокльони,
Чумі сторіччя ми призначим крах,
Тортури, допити, немислимі знущання,
А потім смерть, та все бажання жить
Всіх тих, хто йшов на розстріл, на заклання,
Молились Богові в свою останню мить.
А скільки книг ще можна написати,
А скільки фільмів зняти про війну,
Як наш народ зумів перемагати,
Країну захищаючи свою.
Холоне кров від того, що побачив
На кадрах, фотознімках і в кіно,
Таку наругу світ фашистам не пробачив,
Та в неспокійний час ми зараз живемо.
Тож пам’ятаємо про часи минулі,
Немає чорним силам вороття,
Бо людям смерть несуть ворожі кулі,
А найцінніше – то людське життя.